Ант́ичність (від лат. antiquus, також Класична епоха) — період історії від 800 року до н. е. до600 року н. е. у регіоні Середземного моря.0

• Рання античність (VIII ст. до н. е. - II ст. до н.е .) - Зародження Грецької держави;
• Класична античність (I ст. до н. е. - II ст. н. е) - Час єдності греко-римської цивілізації;
• Пізня античність (III-VI ст. н. е.) - Розпад Римської імперії. Розпад Західної Римської Імперії ознаменував собою початок нової епохи -середньовіччя.

Часові періоди можуть дещо змінюватись в геополітичному контексті. Так, розквіт цивілізації в Древній Греції був відзначений раніше, ніж в Римській імперії. Крім того, антична цивілізація в Східнії Римській імперії зародилася раніше і згасла пізніше, ніж у західній частині, де її устрій зруйнували вторгнуті германці. Проте антично культурна спадщина досить добре збереглася у побуті, культурі, мові і традиціях більшості сучасних романських народів, а від них передалося й іншим народам Середземномор'я (південні слов'яни, араби, турки, бербери, євреї).

Необхідно відзначити і те, що багато елементів класичної античності (традиції, закони, звичаї і т. д.) Добре зберігалися в малоазіатському ядрі Східної Римської (Візантійської) імперії до XI століття, до пришестя турків-сельджуків.

Історію давньої Греції прийнято ділити на 5 періодів, які є одночасно і культурними епохами:

- Егейський або крито-мікенський (III - II тис. до н.е.);

- Гомерівський (XI - IX ст. до н.е.);

- Архаїчний (VIII - VI ст. до н.е.);

- Класичний (V - IV ст. до н.е.);

- Елліністичний (друга половина IV - середина I ст. до н.е.).

Ця доба відрізняється від попередніх і наступних спільними та сталими культурними традиціями, а з початку 1 століття, внаслідок розширення Римської імперії, також і політичною та культурною цілісністю.

У більш вузькому розумінні античністю вважають історію стародавньої (архаїчної) та класичної Греції, еллінізму та Римської імперії (але лише доби республіки, принципату та домінату).

У ширшому розумінні античність включає також історію Єгипту, Межиріччя, Сирії, Персії та Малої Азії починаючи із започаткуванняписемності (близько 3500 р. до н. е.).

Крито-мікенська цивілізація вважається передпочатком античності.

Давньогрецька й римська літератури є складовими античної. Хронологічно антична література охоплює приблизно VIII ст. до н. е. -V ст н. е. тобто понад тисячоліття. Давньогрецька література розвивалася самостійно, не спираючись безпосередньо на досвід інших літератур.

Антична література поклала початок теорії стилю, з'явились розмаїті художні форми і стилістичні засоби; почався розвиток таких літературних жанрів, як комедія, трагедія, ода, елегія, поема. Прийнято вирізняти чотири етапи розвитку літератури: архаїчний, класичний, елліністичний і римський.

У легендах і міфах Стародавньої Греції (Еллади) і Риму присутні Зевс (Юпітер), Гера (Юнона), всі «Олімпійці», Прометей, Ікар, Геракл, Орфей, гомерівські герої. У Давній Греції міфи стали основою скульптури, театру, літератури.

Центральне місце у творах античного мистецтва відводиться людині. У Давній Елладі ідеалом вважали людину досконалу фізично і духовно. Для римлян, що їхня культура розвивалася під впливом грецької, однією з найважливіших людських рис вважали любов до вітчизни. Давньоримська література досягла найвищого розвитку за часів Октавіана Августа, і саме цей період (Кінець 1 ст. до н.е — початок 1 ст н.е) називають «золотою добою» римської культури і літератури. Давньоримську літературу писали латиною, і тому саме вона «стала своєрідним містком, через який відбувся вплив культури Стародавньої Греції на новітню європейську літературу».Зародилось в селі Клепачі.