За доби Гетьманщини набули розвитку споруди різних функціональних типів - житлові, громадські (культові, адміністративні, навчальні тощо), оборонні, виробничі і т.д., проте провідним функціональним типом упродовж усієї доби були церковні будівлі як такі, що уособлювали найважливіші суспільні функції.
У православному церковному будівництві попередні дослідники [1-7] виділили дві чітко окреслені типологічні групи, які найбільше розвинулися саме в цю добу.
Перша з них відроджує розпланувально-просторові структури міських і монастирських мурованих храмів Княжої доби і несе впливи західного (литовського і польського) бароко. Ці храми відомі тільки в мурованому будівництві й не мають ані прототипів, ані наслідувань у народній монументальній архітектурі. Вони тринавові, з трансептом, шестистовпні, здебільшого - триапсидні, три- п'яти- семибанні, з двоярусними західними притворами, фланкованими двома вежами, як у латинських костелах.
Основне дев'ятидільне ядро такого храму формують чотири пілони, з'єднані підпружними арками, що несуть центральну баню, та прилеглі рамена просторового хреста разом з приміщеннями у міжрукав'ях. Це дев'ятидільне ядро могло бути одно- чи п'ятибанним.
При цьому бічні бані могли вінчати рамена хреста (Хрестовоздвиженський монастирський собор у Полтаві) або приміщення у міжрукав'ях, як у храмах княжої доби (Троїцький монастирський собор у Чернігові). Приміщення у міжрукав'ях могли бути одної висоти з приміщеннями рамен просторового хреста або нижчими. Поєднаня цих особливостей у різноманітних сполученнях розширювало композиційні можливості.
Посилання за темою:
У своєрідній опозиції до цього, умовно кажучи, державницького типу церковних споруд паралельно розвивався другий, принципово відмінний типологічний напрямок православного церковного будівництва, суголосніший автохтонним просторовим стереотипам. Він продовжував розпланувально-просторові композиції, традиційні для українського дерев'яного монументального будівництва ще з попередньої доби. Особливістю доби Гетьманщини стало те, що храми цієї типологічної групи набули значного розвитку як у мурованому, так і в дерев'яному будівництві. Їх можна розподілити на два підтипи:
- тридільні одно- триверхі (найпоширеніший тип невеликого парафіяльного храму);
- хрещаті центричні, серед яких переважають п'ятидільні одно- п'ятиверхі (рідше - триверхі) та дев'ятидільні з різною (як правило - непарною) кількістю верхів - від одного до дев'яти.
Окрім розглянутих вище основних типів церковних будівель, цій добі був властивий значний розвиток різноманітних типологічних контамінацій (тобто поєднань в одній будівлі суттєвих ознак різних архітектурних типів) та маргінальних типів споруд. Під маргінальними ми розуміємо типи, що були ніби осторонь розвитку найбільш поширених, масових архітектурних типів споруд.
Ми вважаємо саме розвиток контамінацій однією з найхарактерніших рис архітектури доби Гетьманщини.
З точки зору розвитку архітектурної типології найбільше значення мали контамінації двох основних типів храмів - а саме хрещато-баневого і багатодільного. Так, 1689 р. збудовано мурований Святодухівський собор у Ромні (м. Ромнах Сумської обл.), де на кубічному тринавовому триапсидному об'ємі поставлено три бані по поздовжній вісі, як у дерев'яних тридільних триверхих церквах: над середхрестям, вівтарем і над західним компартиментом середньої нави.
При цьому членування фасадів пілястрами та вінчання їх фронтонами зовсім не пов'язані з тектонікою споруди. До цього ж типу належать собор Фролівського монастиря у Києві 1722-1732 рр., собор козелецького Георгіївського монастиря 1770 р., Воскресенська церква 1756 р. у Сосниці та Успенський собор 1770-х рр. у Лебедині.
Контамінацією тринавового шестистовпного триапсидного й хрещатого п'ятибанного типу є собор Гамаліївського монастиря 1714-1735 рр., а тринавового шестистовпного триапсидного й хрещатого трибанного - Троїцький собор у Глухові 1720-1806 рр.
На Слобожанщині в цю добу розвивалися свої, суто регіональні контамінації хрещато-баневого та тридільного типів. Але вони набули таких своєрідних рис, які ніде більше не зустрічаються. Започаткував цей слобожанський тип мурованих храмів Успенський собор в Охтирці 1738 р.- дев'ятидільний, чотиристовпний, однобанний, з півкруглими в плані виступами нави і трансепта. Через кілька років цей тип набуде розвитку у двох різних регіонах України - Слобожанщині і Наддніпрянщині.
На Слобожанщині це Покровський собор 1753 р. в Охтирці (архітектори Д.Ухтомський і С.Дудинський), в якому поєднані тридільність і триверхість загальної композиції з тринавовістю й дев'ятидільністю центрального восьмигранного об'єму, а також Успенський собор у Межирічі 1759-1775 рр. з його хрещатою тринавовою дев'ятидільною композицією.
У Наддніпрянщині розвитком цього типу стала контамінація хрещато-баневого храму з центричним п'ятибанним: це собор Різдва Богородиці в Козельці 1752-1763 рр. (архітектори А.Квасов і І.Григорович-Барський) - кубічна тринавова дев'ятидільна п'ятибанна споруда з апсидами по осі кожного з чотирьох фасадів, увінчаними дуговими фронтонами. Бані тут розташовано не по сторонах світу, як у Гамаліївському соборі, а діагонально. Спримітивізованою реплікою козелецького собору ми вважаємо собор Св. Антонія і Феодосія у Василькові, споруджений 1758 р. С.Ковніром.
На Волині оригінальною контамінацією восьмигранної ротонди з хрещатим п'ятидільним однобанним храмом є мурована Стрітенська церква у с. Залісочому біля Олики, завершена будівництвом 1784 р.
Відомі в цю добу також контамінації з так званими маргінальними типами храмів: церква Різдва Богородиці (Георгіївська) у м. Чернівцях 1767 р. поєднує тридільний трибанний тип з триконховим. Аналогічно Хрестоздвиженська церква Києво-Печерської лаври 1700 р. поєднує придільний трибанний тип з триконховим.
До поширених маргінальних типів храмів доби Гетьманщини належать, передусім, безбанні церкви зального типу. Таких мурованих храмів відомо небагато. Це Михайлівська церква 1666 р. у Переяславі, Анастасіївська церква 1717 р. у Глухові та Миколаївська церква 1720 р. у Прилуках. Взірцем для них була Іллінська церква Б.Хмельницького в Суботові 1653 р.
Було б дуже заманливим вивести ґенезу цього типу храмів від українських дерев'яних церков ''хатнього'' типу, схожих за розпланувально-просторовими характеристиками. Проте вивчення культової мурованої архітектури Правобережжя й західних регіонів України дозволяє нам вивести ґенезу цього типу храмів від невеликих мурованих костелів зального типу, дуже поширених як у попередню добу, так і в добу Гетьманщини.
Появу у Наддніпрянщині й на Лівобережжі в добу Гетьманщини іншого маргінального типу церков - триконхового, здавна відомого на Балканах і поширеного на Поділлі в XV-XVI ст., дослідники пов'язують з творчістю київського архітектора І.Григоровича-Барського [8]. Покровська церква 1765 р. на Києво-Подолі, собор Красногірського монастиря під Золотоношею 1770 р. та Михайлівська церква 1776 р. у Вороніжі на Сумщині всі двоповерхові, триконхові, однобанні. В інших регіонах України в добу Гетьманщини триконхові храми невідомі.
1750-х рр. у Наддніпрянщині й на Лівобережжі з'явився принципово новий, доти в Україні невідомий тип православного храму - тетраконховий. Це однобанні строго центричні храми, в яких до підбанного четверика по сторонах світу прилягають чотири екседри або апсиди. Дослідженню тетраконхів України, у т.ч. їхньої типології, генези, регіональних відмінностей, ми присвятили окрему публікацію [9], тому тут подамо тільки стислі висновки наших попередніх досліджень.
Нині відомо про існування в Україні 22 тетраконхових храмів, з яких донині збереглося 16. Нами виявлено два основних та один проміжний розпланувально-просторові типи тетраконхів:
- простий тетраконх (чотирипелюстковий план, центральний підбанний четверик не виділено ні в плані, ні в об'ємах); до цього типу належать 8 храмів;
- квадрифолієвий баштоподібний тетраконх є найрозвиненішим і найпоширенішим типом (план повторює геометричну фігуру квадрифолія; домінує висотний, увінчаний банею на восьмигранному чи циліндричному підбаннику центральний четверик, значно ширший за прилеглі чотири екседри); відомо 10 храмів цього типу;
- полтавський (проміжний) тип (квадрифолієвий план, центральний підбанний четверик помірно виявлений у зовнішніх об'ємах); до цього типу належать 4 храми.
Нашими дослідженнями з'ясовано, що:
- фундаторами більшості тетраконхів були представники суспільної еліти (бунчуковий товариш П.Семенов, полтавський полковник Черняк, отамани Генеральної артилерії П.Юркевич, Г.Кологривий, родини Розумовських, Кочубеїв, Неплюєвих);
- ці храми мали здебільшого меморіальне значення або були садибними церквами;
- вони погано задовольняли вимоги православного богослужіння і тому з часом всі без винятку отримали різні прибудови, які більшою чи меншою мірою спотворили первісну строго центричну розпланувально-просторову структуру кожного з цих храмів;
- тетраконхи першого типу поширені в усьому Львобережжі і Слобожанщині - від Стародуба на півночі до Китайгорода на півдні і Балаклії на сході;
- тетраконхи другого типу поширені у Північному Лівобережжі (історичній Чернігово-Сіверщині) та в Києві (один тетраконх);
- тетраконхи проміжного (полтавського) типу зустрічаються на Полтавщині та в Новосербії (Полтава, Диканька, Новомиргород), а також в Чернігово-Сіверщині (Погар).
Хронологія появи і розвитку трьох типів тетраконхів досить показова: обидва основні типи з'являються практично одночасно - 1757 р.; проміжний тип з'явився тільки 1774 р. Загалом розвиток в Україні цього типу храмів тривав тільки 50 років.
Наші пошуки прототипів, вихідних форм тетраконхових храмів у межах України успіхом не увінчались. Щоправда, старі дослідники, та й деякі сучасники, вважали прототипом тетраконхового храму славнозвісну церкву-фортецю у с. Сутківцях на Поділлі.
Проте останні дослідження, на наш погляд, спростовують цю хибну думку [10]: по-перше, чотири так звані конхи довкола центрального четверика сутківецької церкви є пізніми, до того ж неодночасними, прибудовами; по-друге, навіть в такому вигляді храм цей за своєю композицією об'ємів не є тетраконховим, оскільки всі об'єми є рівновисокими, триярусними, а кожна ''конха'' увінчується окремим верхом з маківкою, у той час як центральний четверик до перебудов кінця ХІХ ст. мав спершу чотирисхилий наметовий, а потім - готичний шпилястий дах. Отже, церкву в с. Сутківцях не можна вважати українським прототипом тетраконхового храму.
У результаті цих пошуків ми дійшли висновку, що тетраконхові храми були занесені в Україну з інших земель як уже вироблений, цілком сформований архітектурний тип. Зрештою нам вдалося з'ясувати, що цей тип храмів сформувався у московському зодчестві на зламі XVII-XVIII ст. під впливом хрещатих однобанних українських церков, розвинувся у садибному будівництві Підмосков'я 1-ї пол. XVIII ст. і вже звідти як завершений тип був перенесений на Лівобережжя України [9].
Ми приєднуємось до висновку М.Цапенка [5] про те, що тетраконхові храми є органічними для української архітектури доби Гетьманщини тому, що цей тип храму був видозміненим, чіткіше структурованим і дещо абстрагованим місцевим типом хрещатої однобанної церкви з характерним планом у вигляді грецького хреста, центричністю, ступінчасто-ярусним наростанням мас, скульптурністю об'ємів та всефасадністю споруди, розрахованої на візуальне сприйняття зусібіч. У цьому типі храму яскраво виявлена головна композиційна ідея української храмової архітектури, як її визначив Г.Логвин [11]: висотне розкриття і тотожність внутрішнього простору та геометрії зовнішніх форм, максимальна єдність конструкції і форми.
Типологічні контамінації та маргінальні типи відіграли велику роль в розвиткові архітектури у зв'язку з тим, що саме на цих архітектурних типах зосереджувались новаторські пошуки у сферах типології, конструкцій, тектоніки й нової образності. На жаль, ці пошуки не знайшли розвитку і продовження у наступній добі у зв'язку з забороною, яку російська імперська влада наклала на українську національну архітектуру.
Список літератури
1. Таранушенко С. Пам'ятники архітектури Слобожанщини XVII-XVIII віків // Питання історії архітектури та будівельної техніки України.- К.: Держбудвидав УРСР, 1959.- С. 44-80.
2. Таранушенко С. Монументальна дерев'яна архітектура Лівобережної України.- К.: Будівельник, 1976.- 336 С.
3. Логвин Г.Н. По Україні: Стародавні мистецькі пам'ятки.- К.: Мистецтво, 1968.- 462 С.
4. Логвин Г.Н. Украина и Молдавия: Справочник-путеводитель.- М.: Искусство, 1982.- 454 С.
5. Цапенко М.П. Архитектура Левобережной Украины XVII-XVIII веков.- М.: Стройиздат, 1967.- 234 С.
6. Всеобщая история архитектуры: В 12 т.- М.: Стройиздат, 1968.- Т.6: Архитектура России, Украины и Белоруссии XІV- первой половины XIХ вв. - С. 339-452.
7. Історія українського мистецтва: В 5 т.- К.: Гол. ред. УРЕ, 1968.- Т. 3.- С. 13 - 16.
8. Кілессо Т.С. Формування архітектури Києва другої половини XVII - 80-x poкiв XVIII століть: Автореф. дис... канд. архітектури: 18.00.01 / Академія образотворчого мистецтва і архітектури.- К., 1996.- 20 С.
9. Вечерський В.В. Тетраконхи України в контексті світової архітектури // Архітектурна спадщина України. - Вип. 2. - К., 1995. - С.89-98.
10. Пламеницька О. С.Сутківці Ярмолинецького району. Церква-замок Покрова Богородиці // Пам'ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання / В.В.Вечерський, О.М.Годованюк, Є.В.Тиманович та ін.; За ред А.П.Мардера та В.В.Вечерського.- К.: Техніка, 2000.- С. 271-272.
11. Логвин Г. Стильові особливості архітектури й монументально-декоративного мистецтва українського бароко // Архітектурна спадщина України. - Вип. 4. - К.: Українознавство, 1997.- С. 51-59.
| 